В Україні багато малознаних пам’яток, одна із них гетьманська столиця Батурин. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 1993 р. №445 комплекс пам’яток Батурин оголошено державним історико-культурним заповідником. Про трагічну долю Батурина для газети «Наше місто» розповів Георгій Мудрик, завідувач відділу внутрішньої політики виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради

 

Зараз Батурин – селище міського типу Бахмацького району, Чернігівської області. Колись Батурин був європейським містом, мав Магдебурзьке право, герб і печатку. Утім дійшло до того, що нині Європа в ньому залишилася лише на території базару, секонд-хенду, красується вивіска «Речі з Європи», і лише 23 вересня 2008 р. Верховна Рада України віднесла селище Батурин до категорії міста районного значення. Саме заснування міста багато істориків пов’язують із іменем польського короля Стефана Баторія, який наставляв запорізькі форпости на кордоні з Московією. Та столицею місто стало значно пізніші, за часів гетьмана Дем’яна Многогрішного, він першим став Лівобережним гетьманом на противагу Правобережному Петру Дорошенку. Отак уже тоді означився завдяки сусідам поділ України, якого ми не позбутися й досі. Правда як тільки його ясновельможність почала виявляти невдоволення Московською безпардонністю у ставленні до України, гетьмана викрадають, судять у Москві і засилають до Сибіру. Потім із царської милості гетьманом стає Іван Самойлович. Проте його теж звинувачують у державній зраді, причина – гетьману теж захотілося незалежності від Москові. У Коломаці, що тепер на Харківщині під пильним царським наглядом обирають гетьманом України Івана Мазепу. Це час найбільшого розквіту Батурина, в місті на тисячу дворів було збудовано 7 кам’яних церков, кам’яні архітектурно привабливі будинки, у місті також був церемоніальний оркестр, хор, пошта. Процвітали чумацькі та цегельні промисли, винокурні, сюди приїздили європейські знаменитості, художники, вчені. Все це захищала могутня фортеця перебудована на голландський манер, обкопана земляним ровом, зміцнена валом. Але відомо, що людина побудує, те можна зруйнувати.

 

Під час розкопок, які передували реставраційним роботам зі створення національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині знайдено багато цікавих речей – кістки мамонта, предмети кам’яного, бронзового віків, скіфської доби, та найбільше вражає ікона, робота майстрів Києво-Печерської лаври, золотий образ Божої Матері на металевій пластинці, археологи побачили її у похованні, обезголовлена жінка пригортала до себе немовля іншою рукою тримала ікону.

 

Московські солдати та безправославні різновірці не жаліли нікого і нічого руйнували храми, монастирі, нищили і грабували все довкола. Археологи кажуть про 14 тисяч батуринців, які загинули наглою смертю. Сейм тоді почервонів від крові, потім було споруджено плоти на яких влаштовували шибениці з трупами, аби по берегах Дніпра, Сейму і аж до моря жахати тих, кому забажалася незалежна Україна. Мазепа повернувшись в свою столицю ревно плакав за Батурином. Кажуть, якби Батуринська твердиня встояла, то європейська історія могла піти інакше, а Україна, як клявся швецький король, уже тоді стала б незалежною. Утім історію не перепишеш, єдине, що можна змінити події про які заборонялося 300 років навіть згадувати. Усі ці роки українцям втокмачували в голову , що Мазепа зрадник. Сьогодні серед старших людей є багато таких, хто думає так. Але чи може бути зрадником людина, яка свободу свого народу цінила дорожче, ніж власні маєтності та почесті. Вчинок Кочубея, який писав доноси на гетьмана, що той відходить від царя 300 років оцінювали як геройський. Погляди змінилися, як і на вчинок наказного полковника Носа, це він разом із своїм сотником показав підземний хід (його відкопали нещодавно), яким вороги вдерлися у фортецю. Вони безжально нищили людей з яким поряд наказний полковник мабуть не раз молився у храмі. За це цар узвів його з наказних у справжні полковники. На цьому сліди зрадника губляться.

 

Після страшного пограбування російськими солдатами у 1708 році Батурин ще 40 років залишався пусткою. Потім фаворит цариці Єлизавети, останній гетьман України Кирило Розумовський, домігся дозволу знову мати резиденцію у Батурині. Проте Розумовському так і не вдалося пожити у відновленій столиці, коли на трон заступила імператриця Катерина ІІ, гетьманщину скасували, а гетьману заборонили жити в Україні. Лише через 30 років він повертається додому, щоб згодом померти. Свого часу в Батурині панувало запустіння, лише недавно після кількох спроб реставрації, палац Розумовського знову відроджено, завдяки меценатам на колишньому згарищі відбудовано цитадель із гетьманською резиденцією та будинком, де колись містилась казна. Біля цитаделі встановлено козацький пам’ятний хрест про полеглих батуринців, з образом Матері Божої тієї, що знайшли археологи, коштом харків’ян споруджено дерев’яну церкву і тепер тут моляться за замордованих.