25 січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував повну незалежність Української Народної Республіки. Але складне військово-політичне становище не дозволило зреалізувати положення IV Універсалу. Уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти УНР. У січні 1918 р. до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під командуванням Михайла Муравйова, які вже захопили Харків і Полтаву. На захист УНР стали лише близько 300 чоловік iз Помічного Студентського куреня на чолі з сотником Омельченком (студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені св. Володимира, учні старших класів Кирило- Мефодієвської гімназії). Діячі Центральної Ради, в першу чергу Михайло Грушевський, виявили повну недалекоглядність у питаннях військової політики; регулярна армія (а ще в грудні 1917 року в Україні було, з фронтових частин — декілька сотень тисяч солдатів і офіцерів, готових захищати, паростки незалежності), так i не була створена. Але лідери визвольних змагань вперто продовжували стояти на позиціях автономії України у складі Росії, а не її повної самостійності. Уряди Володимира Винниченка і Володимира Чехівського ще наприкінці 1917 року неодноразово робили спроби домовитися з урядом радянської Росії. 29 січня 1918 року бійці Студентського куреня зайняли оборону обабіч залізниці поблизу станції Крути між Бахмачем і Ніжином й 5 годин стримували загони петроградських, московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту (близько 6 тисяч чоловік). Майже всі захисники новоствореної УНР прийняли геройську смерть, а 27 студентів і гімназистів було захоплено в полон і страчено. Після звільнення території України від більшовиків (вже після підписання Брестського миру й окупації України німецькими та австро-угорськими військами), 19 березня в Києві відбувся уро чистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих у бою під Крутами. Урочисту промову виголосив Михайло Грушевський, який так і не спромігся піднятися над своїми поглядами, поглядами «націон ального романтика» й капітулював перед дійсністю. Демагогія й деш евий популізм більшовиків, постійні чвари серед українських «соціалістів» і «націонал-демократів» призвели до того, що московські комуністи залізною рукою встановили на довгі роки владу Рад. Ал е уроки цієї героїчної поразки не перестають бути актуальними, бо герої Крут свідомо, без непотрібної риторики захищали українську державність, і головне — вірили в цю ідею.
25 січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував повну незалежність Української Народної Республіки. Але складне військово-політичне становище не дозволило зреалізувати положення IV Універсалу. Уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти УНР. У січні 1918 р. до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під командуванням Михайла Муравйова, які вже захопили Харків і Полтаву. На захист УНР стали лише близько 300 чоловік iз Помічного Студентського куреня на чолі з сотником Омельченком (студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету імені св. Володимира, учні старших класів Кирило- Мефодієвської гімназії). Діячі Центральної Ради, в першу чергу Михайло Грушевський, виявили повну недалекоглядність у питаннях військової політики; регулярна армія (а ще в грудні 1917 року в Україні було, з фронтових частин — декілька сотень тисяч солдатів і офіцерів, готових захищати, паростки незалежності), так i не була створена. Але лідери визвольних змагань вперто продовжували стояти на позиціях автономії України у складі Росії, а не її повної самостійності. Уряди Володимира Винниченка і Володимира Чехівського ще наприкінці 1917 року неодноразово робили спроби домовитися з урядом радянської Росії. 29 січня 1918 року бійці Студентського куреня зайняли оборону обабіч залізниці поблизу станції Крути між Бахмачем і Ніжином й 5 годин стримували загони петроградських, московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту (близько 6 тисяч чоловік). Майже всі захисники новоствореної УНР прийняли геройську смерть, а 27 студентів і гімназистів було захоплено в полон і страчено. Після звільнення території України від більшовиків (вже після підписання Брестського миру й окупації України німецькими та австро-угорськими військами), 19 березня в Києві відбувся уро чистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих у бою під Крутами. Урочисту промову виголосив Михайло Грушевський, який так і не спромігся піднятися над своїми поглядами, поглядами «націон ального романтика» й капітулював перед дійсністю. Демагогія й деш евий популізм більшовиків, постійні чвари серед українських «соціалістів» і «націонал-демократів» призвели до того, що московські комуністи залізною рукою встановили на довгі роки владу Рад. Ал е уроки цієї героїчної поразки не перестають бути актуальними, бо герої Крут свідомо, без непотрібної риторики захищали українську державність, і головне — вірили в цю ідею. 